Шукати в цьому блозі

Винники

Місто розташоване на схід від Львова, має власний орган самоврядування — міську раду та свій бюджет.

Символіка міста[ред. • ред. код]

Докладніше: Герб Винників та Прапор Винник
Символікою міста Винники є герб та прапор.
Герб Винник — офіційний геральдичний символ, затверджений 17 лютого 1992. Розроблений Андрієм Ґречилом та Іваном Сварником за мотивами старої печатки. Опис: у золотому полі синє гроно винограду із зеленим листком. Щитобрамований декоративним картушем і увінчаний срібною міською короною. Герб Винник доби австрійського панування мав суто «промовистий» зміст. Його опис зберігся в реєстрі, складеному 1897 офіціялом львівського архіву Францом Ковалишиним: «На срібному тлі зелена галузка винограду з гроном».

Географічне розташування і транспортне значення[ред. • ред. код]

Площа міста — 6,67 км2. Координати Винник — 49° 48' 56" Пн.ш і 24° 07' 47" Сх.д. Населення 16 тис. осіб. Місто знаходиться на схід від Львова (6 км).
Межі міста: на заході — зі Львовом, на півночі — з селами Лисиничі і Підбірці, на сході — з селами Підгірне і Підберізці, на південному-сході — з с. Чишки, на півдні — з селами Волиця і Чишки.
Вулиці. У місті 200 вулиць. Найдовша — Івана Франка (170 будинків), найкоротша — Жупан (5 будинків). Вулиця Кільцева — найчисленніша за кількістю мешканців (понад 3000 осіб).
Місто Винники має вигідне географічне положення, яке сприяє розвитку туризму та сфери послуг, багате на історико — археологічні, культурні та природні пам'ятки.
Місто Винники має сприятливе транспортне сполучення. Через місто та околиці проходять автомобільні шляхи Н02М06. Через ці транспортні артерії здійснюються основні туристичні перевезення: за маршрутами «Золота підкова», а також поїздки до туристичних центрів Карпат.

Природа[ред. • ред. код]

Ландшафти[ред. • ред. код]

Територіально Винники розміщені на межі двох ландшафтів: Грядове Побужжя і Давидівське пасмо.
У Винниках є зона відпочинку Винниківське озеро, Винниківський лісопарк та Чортові скелі, які вражають своєю неповторністю та неординарністю.
Давидівське пасмо
Давидівське пасмо — підвищений горбистий ландшафт, розташована на крайньому північному заході Подільської височини, у межах міста Львова, міста Винники та його південних і південно-східних околиць (в межах Пустомитівського району).
З півночі та північного заходу Давидівське пасмо прилягає до долини річки Полтви, з північного сходу обривається стрімким уступом (заввишки до 100 м) до рівнини Надбужанської котловини. Південна межа проходить по лінії сіл Милошовичі — Кугаїв — Товщів — Черепин — Шоломия. Західна межа плато прилягає до долини верхів'їв річки Щирки.
Грядове Побужжя
Грядове Побужжя — південно-західна частина Надбужанської котловини . Розташоване на північ та схід від Львова. Головна особливість Грядового Побужжя — наявністю пологих гряд, які простягаються зі заходу на схід (більшість з них — паралельно одне до одного). Грядове Побужжя є низинним дандшафтом, який обмежений досить урвистим уступом від Розточчя, Львівського плато і (частково) Львівського Опілля. Таких гряд виділяють сім (з півночі на південь):
  • Смереківська
  • Куликівська (Дорошівська)
  • Грядецька
  • Малехівська (Дублянська)
  • Винниківська
  • Дмитровицька (Чижиківська)
  • Звенигородська

Гори Винник[ред. • ред. код]

Внутрішні води Винник[ред. • ред. код]

Річка Марунька
Марунька — річка в Україні, в межах міста Львова (витоки), Винник і Пустомитівського району Львівської області. Ліва притока Білки (басейн Західного Бугу).
Винниківське озеро
Винниківське озеро — став на річці Маруньці, неподалік від східних околиць м. Львова, в західній частині м. Винник (звідси й назва). Озеро розташоване на території Винниківського лісопарку, частина якого вважається територією Львова (Личаківський район міста).

Охорона природи[ред. • ред. код]

У межах Давидівського пасма розташовані: унікальний дендрологічний парк «Винниківський», який було створено в 1898 р., а також Лісовий заказник «Винниківський», Львівський заказник, лісовий заказник місцевого значення «Чортова Скеля».[2]

Населення[ред. • ред. код]

1785 — у Винниках і Підберізцях мешкало 2 036 осіб (з них християн — 1981 особа, євреїв 55 осіб; християнських родин — 408, єврейських — 10)[3].
1796 — у Винниках і Підберізцях мешкало близько 2 900 осіб (1387 чол. і 1480 жін.)[3].
1880 — перепис населення. У Винниках проживало 2 857 осіб (з них — 239 євреїв)[3].
1890 — перепис населення. У Винниках проживало 3 390 осіб (з них — 302 євреїв)[3].
1900 — перепис населення. У Винниках проживало 3 881 особа (з них — 266 євреїв)[3].
1921 — перепис населення. У Винникам — 3 603 особи (з них- поляків 1835 осіб (50,9 %), українців — 1456 осіб (40,4 %), євреїв — 250 осіб (6,9 %), інші — 62 особи (1,7 %)[4]
1939 — За даними В. Кубійовича (станом на 1.01.1939) у Винниках проживало 6 000 осіб. З них — українців 2 600 осіб (43,3 %); поляків — 2 800 осіб (46,7 %); євреїв — 300 осіб (5 %). З цього випливає, що німців було близько 300 осіб (5 %)[4].
1959 У Винниках проживало 7 194 особи: українців — 5 922 особи (82,3 %), росіян — 722 (10 %), євреїв — 30 (0,4 %), поляків — 302 (4,2 %), білорусів — 32 (0,4 %), інші — 186 (2, 6 %)[5]
1989 У Винниках проживало 12 017 осіб: українців — 10 957осіб (91,2 %), росіян — 823 (6,8 %), євреїв — 12 (0,1 %), поляків — 127 (1,1 %), білорусів — 67 (0,5 %), інші — 31(0,3 %)[5].
За даними перепису населення 2001 року, у місті мешкало 12 917 особи. Мовний склад населення міста був таким :
МоваЧисло ос.Відсоток
українська12 40796,05
російська4563,53
польська210,16
білоруська150,12
німецька30,02
інші мови160,12
У Винниках проживають 16 278 осіб (станом на 1 січня 2013 року); у 2010 проживало 15 547 осіб, 2011 — 15 723, 2012 — 15 976[5].
Динаміка національного складу населення
195919892001
українці 82,3 % 91,2 % 95,4 %
росіяни 10 % 6,8 % 3,6 %
поляки 4,2 % 1,1 % 0,6 %
білоруси 0,4 % 0,5 % 0,3 %
євреї 0,4 % 0,1 % 0 %
інші 2,6 % 0,3 % 0,2 %
Рідна мова за національностями за переписем населення 2001 р.:
Національністьусього,
осіб
%Рідна мова
своєї
національності
українськаросійська
осіб%осіб%осіб%
українці12 31895,412 27299,6--400,3
росіяни4593,639085,06814,8--
поляки740,62128,45168,922,7
білоруси380,31539,5513,21744,7
інші260,2830,81142,3726,9
не назвали20,0------

Адміністративно-територіальний устрій Винниківщини[ред. • ред. код]

  • 1867—1918 — Винниківський судовий повіт (Австро-Угорщина). До повіту належали: Білка Королівська, Білка Шляхетська, Винники, Виннички, Вовків, Давидів, Дмитровичі, Гаї, Гончарі, Глуховичі, Гочманів, Загірці, Кам'янопіль, Жирівка, Журавники, Козельники, Кротошин, Кугаїв, Лисиничі, Миклашів, Милятичі, Підберізці, Підбірці, Селиська, Сухоріччя, Товщів, Черепин, Чишки, Чарнушовичі, Чижиків, Унтерберґен(нім. Unterbergen; Підгірне), Вайнберґен (Винники) (нім. Weinbergen)[6].
  • 1 листопада 1918 — 16 квітня 1919 — ЗУНР (Винниківський судовий повіт).
  • 1 листопада 1918 — збори українців у Винниках (комісаром Винниківського судового повіту обрано професора Пилипа Миська). 1—22 листопада 1918 — осідок комісаріату Винниківського судового повіту у Винниках (згодом до 15 березня 1919 — у селі Миклашів). 15 березня 1919 — 15 квітня 1919 — осідок комісаріату Винниківського судового повіту у Винниках[6].
  • 1919—1939 — у складі Другої Речі Посполитої.
  • 23 грудня 1920 — 4 грудня 1939 — у складі Львівського воєводства (Львіський повіт).[6].
  • 1924—1939 — міська ґміна Винники[6].
  • 17 жовтня 1933 р. розпорядженням міністра внутрішніх справ гміна Винники Львівського повіту Львівського воєводства піднесена до статусу міста[7].
  • 19 вересня 1939 — 30 червня 1941 — перша більшовицько-російська окупація.
  • 27 листопада 1939 — у складі Львівського воєводства (Львіський повіт)[6].
  • 4 грудня 1939 — у складі Львівської області (Львіський повіт)[6].
  • 10 січня 1940 статус міста Винникам підкріплено радянським режимом.
  • 1940 радянська влада ліквідувала Львівський повіт, а його територію поділила на чотири окремих райони: Львівський, Винниківський, Сокільницький, Щирецький.
  • 10 січня 1940 — 26 вересня 1959 (за винятком періоду німецької окупації) місто було центром Винниківського району Львівської області[6].
  • До Винниківського району, у різний період, належали села:Підберізці, Чишки, Верхня Білка, Нижня Білка, Дмитровичі, Виннички, Гаї, Чижиків,Глуховичі, Гончари, Давидів, Черепин, Товщів, Селиська, Великі Кривчиці, Лисиничі, Підбірці, Ямпіль, Кам'янопіль, Козельники, Пасіки-Зубрицькі, Кротошин, Сихів, Зубра, Гори[6].
  • 30 червня 1941 — 27 липня 1944 — німецька окупація.
  • 1941 — 1944 — сільська ґміна Винники (пол. gmina wiejska), територія якої не включала до свого складу м. Винники (але правління ґміни знаходиилось у Винниках). До ґміни належали села: Чишки, Чижиків, Дмитровичі, Гаї, Глуховичі, Підберізці і Виннички. З 1 серпня 1934 по 1939 ці села входили в ґміну Чишки, до цієї ґміни належало і с. Гончари[6].
  • Під час німецької окупації (1942—1944) Винники та близько 20 навколишніх сіл введено в адміністративні межі Львова. Винники входили до складу VIIІ-ї дільниці міста Львова (Вайнберґ). Разом із Винниками до дільниці входили Кривчиці, Лисиничі, Підбірці та Кам'янопіль. Керівником VIIІ-ї дільниці був, колишній січовий стрілець, п. Харкевич[6].
  • 27 липня 1944 — 24 серпня 1991 — СРСР.
  • Рішенням Львівського облвиконкому 26 вересня 1959 Винники підпорядковано Ленінській районній раді Львова. 6 травня 1972 — Указ Президії Верховної Ради УРСР «Про зміну підпорядкованості міста Винники Львівської області» (передати місто Винники Ленінської районної Ради в підпорядкування Червоноармійській районній Раді депутатів трудящих міста Львова)[6].
  • З 24 серпня 1991 — у незалежній УКРАЇНІ[6].

Історія[ред. • ред. код]

Давня доба[ред. • ред. код]

V тис. до н. е. — поселення лінійно-стрічкової кераміки (урочище Лазки)[3].
IX—XX ст. — урочище «Торговиця» (район верхньої частини сучасної вул. Шевченка; територія біля Винниківської школи мистецтв, між горами Лисівка та Жупан) — історичний центр Винник.
992 — підкорення Великим князем київським Володимиром Великим білих хорватів, остаточне приєднання Підкарпаття до складу Київської Русі.
1080-ті — 1145 — у складі Звенигородського князівства.
1145 — 1199  — у складі Гальцького князівства.

1199—1253: Галицько-Волинська держава[ред. • ред. код]

1253—1349: Руське Королівство (Галицько-Волинська держава)(протистояння з Золотою Ордою)[ред. • ред. код]

XIII ст. — дерев'яний Винниківський замок[3].
Друга пол. XIII ст. — король Лев Данилович подарував війтові Бертольдові Штехеру млин «Сільський кут» зі ставом поблизу Львова, а також село Малі Винники з млином, ставом, корчмою і хутором Підберізці.
Поч. XIV ст. — Матеус Штехер (львівський війт німецького походження) — володар Винник. Син першого львівського війта Бертольда Штехера.

1349—1387: Руське Королівство (протистояння з Польщею та Угорщиною)[ред. • ред. код]

22 серпня 1352 — перша письмова згадка про Винники (за короля Казимира ІІІ).
1365 — перша письмова згадка про с. Млинівці (Винники) (територія в районі Винниківського озера).
1 листопада 1378 — князь Владислав Опольський, намісник короля Людовика Угорського в Галичині, підтвердив право на володіння Винниками львівському міщанину і дідичеві, німцю Григорію Штехеру на землі с. Малі Винники[3].

1387—1772: Польське королівство і Річ Посполита[ред. • ред. код]

2 січня 1418 — Іван з Обехова (генеральний староста руський) вирішив суперечку за Винники на користь Яна Бернечого[3].
1442–1459 (з перервами) — володар Винник — Грицько Кердейович (староста холмський (1433—1439), подільський воєвода (1439—1462), староста теребовельський(1456), красниставський, каштелян львівський).
1448–1453 — судові процеси, які тривали за майно Винник і Млинівців між Миколою Тивуном із Млинівців і Григорієм Струмилою Ігнатом з Винник[3].
XVI ст. — виникла площа з назвою Торговиця[3].
Бл. 1515 - 1631 Власниками були Лагодовські (стародавній український шляхетний рід)[3].
1631–1696 — Винниками володіли Замойські (стародавній українсько-польський шляхетний рід)[3].
«1666, 17 травня, м. Варшава. Підтвердна грамота короля Яна Казимира привілею С. Замойського та перетворення с. Винники на місто на магдебурзькому праві
В ім'я Боже амінь.
На вічну пам'ять про справу. Ян Казимир, Божою милістю король польський, великий князь литовський, руський, пруський, мазовецький, самогітський, лівонський, смоленський, чернігівський, а також шведський, готський, вандальський дідичний король.
Сповіщаємо цим нашим листом усім і кожному, кого це має цікавити.
Нам подали від імені шляхетного Стефана Замойського уклінне прохання про наш дозвіл на фундування і влаштування містечка у його власному спадковому селі Винниках…
…ми даємо й дозволяємо цим у згаданому містечку, званому Винниками, запровадити магдебурзьке право для вільного користування ним усіма у встановлених границях містечка й назавжди переводимо його з польського права на міське право, що зветься тевтонським чи магдебурзьким у всій його протяжності, що даємо і дозволяємо, а також усуваємо зі згаданого містечка усі земські права, як би вони не називалися й від кого б не походили…
А магістрат цього містечка Винники має повне право судити всі як цивільні, так і кримінальні справи, крім смертних вироків, викрадання, вбивства, скалічення членів, отруєння і всіх подібних судових випадків, у межах і границях цього містечка відповідно до тевтонського права. Вибори ж у цьому містечку у всі роки, скільки їх буде відпущено фундаторові цього містечка, а потім за його спадкоємців і власників, мають відбуватися на свято святого Івана Хрестителя, і на них мають вибирати одного бурмистра й чотирьох райців, яких має вибирати й затверджувати згаданий фундатор, а війта призначати, й у всі роки в це свято так вільно має чинити фундатор.
На знак вірності чого підписуємо нашою рукою і стверджуємо королівською печаткою.
Дано у Варшаві дня 17 місяця травня року Божого 1666, нашого польського і шведського королювання 18 року. Ян Казимир король. Місце великої канцелярської печатки. Звірено з записом» (за: Тимець І. Таємниці тютюнової фабрики. — Л.: Мульти АРТ, 2005. — 183 с.).
Хмельниччина (1648—1657)
1648 (жовтень) — перебування військ Б. Хмельницького у Винниках та околицях.[8]
1655 (вересень — жовтень) — перебування військ Б. Хмельницького у Винниках[9]

1772–1914: у складі Австрійської (згодом Австро-Угорської) імперії[ред. • ред. код]

14 січня 1896 — установчі збори товариства «Просвіта» (Винники). Перший голова — отець Гірняк Григорій.
1909 –1944 роках проходила залізниця Львів-Підгайці.

1914–1918: у період Першої світової війни[ред. • ред. код]

1914 (вересень) — 1915 (квітень) — окупація Винник російськими військами[17].
1914 (вересень) — пожежа на тютюновій фабриці (згоріло головне приміщення)[17].

Західноукраїнська Народна Республіка[ред. • ред. код]

1 листопада1918 збори українців у Винниках (проголошення влади ЗУНР). Українське врядування тривало до 16 квітня 1919[17]

1919–1939: у складі Другої Речі Посполитої[ред. • ред. код]

23 грудня 1920 — 4 грудня 1939 — у складі Львівського воєводства (Львівський повіт (II Річ Посполита))[17].
1 квітня 1933 р. ліквідовано гміну Вайнберґен Львівського повіту і воєводства, а її територію приєднано до міста Винники того ж повіту і воєводства.[18]
На 1 січня 1939-го в місті з 6000 жителів було 2600 українців-греко-католиків, 2800 поляків, 300 євреїв і 300 німців та інших національностей, зростання кількості поляків зумовлене їхнім працевлаштуванням на тютюновій фабриці[19].

1939–1944: у період Другої світової війни[ред. • ред. код]

19-22 вересня 1939 — проведення у місті переговорів радянських військових з представниками польського гарнізону м. Львова. Спершу польські умови сдачі були прийняті радянськими представниками без дискусії і обговорення. Після прибуття в Винники, підписані домовленості були порушені радянсько. стороною, польські офіцери не були відпущені на волю, а були взяті в полон. Вони потрапили до таборів для військовополонених, велика частина з них загинула.
27 жовтня 1939 — встановлення рядянської влади.

1944—1991: у складі УРСР[ред. • ред. код]

В 1947 польський комуністичний режим вчинив один з своїх найкривавіших злочинів проти українського населення закерзоння, провівши операцію «Вісла», внаслідок якої бл. 160 тис. українців були насильно вивезені з батьківських земель на терени північної та західної Польщі. З антиукраїнським терором польського уряду рішуче боролося українське націоналістичне підпілля і Українська Повстанська Армія, яка вела бойові операції проти польських каральних частин у Закерзонні до кінця 1947. Багато поляків Винник переселялися у закерзонзькі землі. За теперішніми даними, більшість жителів м.Винники - це українці, вихідці з Закерзоння ( Польща), де в ті часи колись проживало багато українців.[Джерело?]
1940–1959, за винятком періоду німецької окупації місто було центром Винниківського району Львівської області[17].
  • 1944 р. (листопад) — 1948 р. (кінець) — бойові дії ОУН-УПА у Винниківському районі.[20]
  • 1945 р. — 1950 р. — Винниківський район ОУН.[21]
  • 1945 р. — 1946 р. — виселення польського населення (перша хвиля).[22]
  • 1946 р. — закриття костелу.[23]
  • 1946 р. — Поляков і Горбачов — уповноважені Винниківського райвідділу НКДБ (здійснювали масові вбивства українців).[24]
Рішенням Львівського облвиконкому 26 вересня 1959 Винниківську міську раду підпорядковано Ленінській районній раді Львова. 6 травня 1972 — Указ Президії Верховної Ради УРСР «Про зміну підпорядкованості міста Винники Львівської області» (передати місто Винники Ленінської районної Ради в підпорядкування Червоноармійській районній Раді депутатів трудящих міста Львова).[6].

З 1991 Винники у Незалежній Україні[ред. • ред. код]

1991 — Винники — центр Винниківського протопресверіату (деканату) Львівської архиєпархії УГКЦ. Включає в себе церкви УГКЦ розташовані у місті Винники та частині сіл Пустомитівського району (Борщовичі, Верхня Білка, Виннички, Гамаліївка, Журавники, Кам'янопіль, Лисиничі, Миклашів, Муроване, Нижня Білка, Пикуловичі, Підбірці, Підгірне, Сороки Львівські, Сухоріччя, Тарасівка, Чишки, Чорнушовичі, Ямпіль).
28 березня 2004 — референдум з приводу надання Винникам статусу міста обласного підпорядкування (з 9113 винниківчан участь в плебісциті взяли лише 4400, тобто — 48 % населення при «прохідних» — 51 %).
З 21 листопада 2013 — активна участь винниківчан-патріотів у євромайданах Києва і Львова.
25 травня 2014 — відбулися позачергові вибори Президента України, де 75,40 % жителів м. Винники проголосували за Петра Порошенка, 7,48 % — Анатолій Гриценко, 5,71 % — Юлія Тимошенко, 5,57 % — Олег Ляшко. Явка у місті становила 76,06 %.[25]
Виборча дільницяКандидати
БогомолецьБойкоГриненкоГриценкоДобкінКлименкоКоновалюкКузьмінКуйбідаЛяшкоМаломужПорошенкоРабіновичСарановСимоненкоТимошенкоТігіпкоТягнибокЦушкоШкірякЯрош
школа № 472,070,000,548,270,090,000,000,000,005,760,0075,810,540,000,184,680,450,270,000,090,90
будинок дитячої творчості1,890,200,616,740,340,000,070,070,076,470,0072,040,470,000,206,871,420,740,000,001,35
дитяча школа мистецтв1,340,070,287,520,140,000,000,000,005,130,0076,320,420,000,006,750,210,560,000,000,77
школа № 291,870,060,237,880,340,000,230,060,006,350,0672,630,450,060,065,161,530,620,000,000,96
КЦ «Дозвілля»1,040,000,356,930,060,000,120,000,005,140,1277,660,000,000,125,480,811,040,000,000,69
«Народний дім»1,360,000,107,840,000,000,000,000,004,070,0079,480,100,000,005,030,100,480,000,001,06
м. Винники1,580,060,467,480,180,000,080,020,015,570,0575,400,330,010,095,710,830,660,000,010,95
26 жовтня 2014 — відбулися Парламентські вибори України, де 30,47 % жителів міста проголосували за партію «Народний фронт», 24,66 % — за «Блок Петра Порошенка», 19,44 % — «Самопоміч», 6,29 % — «Громадянська позиція»(Анатолій Гриценко). Решта партій не набрали 5-відсотковий бар'єр. Явка по місту становила 66,86 %.[26]
Список
партій
Виборчі дільницім. Винники
школа
№ 47
будинок
дитячої
творчості
дитяча
школа
мистецтв
школа
№ 29
КЦ
«Дозвілля»
«Народний
дім»
Радикальна партія Олега Ляшка3,683,514,833,244,053,343,78
Солідарність жінок України0,200,080,320,190,200,000,17
Інтернет партія України0,200,160,000,060,130,220,12
Опозиційний блок0,001,250,481,370,390,110,67
Народний фронт31,0130,7929,4427,3832,7732,3630,47
5.100,200,310,160,250,260,000,21
«Заступ»0,100,470,160,440,130,760,33
Відродження0,000,000,080,000,000,000,01
Нова політика0,000,000,000,060,000,000,01
Єдина країна0,000,080,000,060,000,110,04
Сила людей0,000,230,000,060,070,110,08
«Свобода»4,505,464,263,804,846,264,76
Національна демократична партія України0,100,000,000,000,000,110,03
Комуністична партія України0,001,400,161,120,200,110,56
«Самопоміч»21,3918,6319,0722,4016,3518,9919,44
«Україна — єдина країна»0,100,000,080,060,130,000,06
Правий сектор3,793,122,903,983,733,563,53
Україна майбутнього0,000,000,000,060,000,000,01
Ліберальна партія України0,000,000,000,000,000,000,00
Партія зелених України0,100,080,000,310,000,000,09
«Зелена планета»0,000,000,000,000,130,000,03
Блок Петра Порошенка24,7725,4927,0323,7123,5423,7324,66
Сила і честь0,000,000,160,060,070,000,05
Конгрес українських націоналістів0,000,000,000,000,000,110,01
Сильна Україна0,200,780,161,060,390,000,49
«Батьківщина»3,682,423,462,922,883,133,04
Громадянська позиція(А.Гриценко)5,325,076,526,417,656,266,29
Блок лівих сил України0,000,000,000,000,000,000,00
Громадянський рух України0,000,000,000,000,000,000,00
недійсні бюлетені0,610,700,721,002,090,761,04
25 жовтня 2015 року — відбулися Місцеві вибори у Винниківській міській раді. В цих виборах новим міським головою став Володимир Квурт (ПАРТІЯ "БЛОК ПЕТРА ПОРОШЕНКА «СОЛІДАРНІСТЬ») — 1 665 голосів (26,89 %); Богдан Шустер (Політична партія «Воля») — 1 618 голосів (26,13 %); Олег Матвіїшин (політична партія ДемАльянс (Демократичний альянс)) — 709 голосів (11,45 %); Сергій Уваров (самовисування) — 497 голосів (8,03 %). Решта кандидатів на посаду міської голови набрали меншу кількість голосів.[27]
У липні 2016 міжнародна арехеологічна експедиція знайшла докази трипільського поселення на горі Жупан поблизу Винників.[28]

Сакральні об'єкти[ред. • ред. код]

Згадка про церкву у Винниках датується 1515 . На місці дерев'яної церкви звели нову, завершення якої припадає на 1842 У сучасному місті функціонують 4 храми, що належать греко-католицькій, римо-католицькій та православній конфесіям.
Перша згадка датується 1515 1842 відбулося освячення нового мурованого храму. Архітектура церкви витримана в класицистичному стилі. Місто є центром Винниківського протопресверіату УГКЦ[29].
Будівництво костелу почалося у 1738 р, і тривало до 1766 За радянської влади костел використовувався як склад. У березні 1993, після відновлення і освячення, костел знову став служити віруючим.
Церква Різдва святого Івана Хрестителя (колишня кірха) у Винниках
Лютеранська кірха була збудована у Винниках у 30-х роках XX ст. У 1933 німецька громада розпочала будову своєї церкви й завершила у 1936 Головними натхненниками були винниківські німці Міллер Польді, Бредій Кароль, Гартман, Вольфи, Шнайдери, Манци та інші. Від 1946 споруда використовувалася як склад, а пізніше як господарський магазин. З 1998, після освячення її 4 січня, вона стала церквою греко-католицької громади і одержала сучасну назву.
За ініціативи митрофорного протоієрея о. Михайла Романишина (6. 05. 1940 — 3. 04. 2005) та групи однодумців у 1991 у Винниках розпочалося будівництво храму УАПЦ Св. Володимира і Ольги. Автори проекту — архітектор М. Шпак, інженер — конструктор М. Шевчук та митець — кераміст, заслужений діяч мистецтв Тарас Левків. Архітектура — мурований хрестово-купольний храм із сімома куполами, дзвіниця надбрамна, триярусна. Продовжив справу будівництва й оздоблення храму протоієрей о. Василь Петрик. 29 липня 2001 відбулося освячення новозбудованого храму.
  • Винниківський цвинтар. У Винниках знаходиться некрополь — старий міський цвинтар, де, зокрема, можна знайти поховання кінця XVIII — початку XIX ст.[30]
  • Єврейська синагога
Знаходилася на сучасній вул. І. Франка, 46 (у теперішньому подвір'ї цього приміщення; тепер там приймають металобрухт). Фашистський і комуністичний режими у 40-х роках XX ст. знищили цю споруду. На теперішній час збереглися стіни синагоги.

Культура та освіта[ред. • ред. код]

Дошкільна освіта[ред. • ред. код]

  • Будинок дитячої та юнацької творчості
Адреса: вул. І.Франка, 1 тел. 296-04-97 Керівник: Соколик Ольга Дмитрівн
  • Дитячі ясла-садок № 165
Адреса: вул. Горького, 2 тел. 296-05-71 Керівник: Пуцило Галина Михайлівна

Середні загальноосвітні школи[ред. • ред. код]

Адреса: вул. Сухомлинського, 6, тел. 296-05-92, тел. канцелярії 296-05-94 Директор: Демцюх Оксана Василівна
Адреса: вул. Галицька тел. 296-03-63, Директор: Стефанишин Петро Володимирович
Адреса: вул. Галицька тел. 296-05-54, Директор: Яковенко Галина Юріївна
  • Спеціальна школа-інтернат для дітей з малими та затух. формами туберкульозу із зниженим зором
Адреса: вул. Галицька,88а тел. 296-04-67, Керівник: Свистович Лілія Євгенівна

Заклади культури[ред. • ред. код]

Адреса: вул. Шевченка, 5 тел. 296-11-20, 296-15-09 Керівник: Вінярська Наталя Мирославівна
  • Культурний центр «Дозвілля»
Офіційний сайт: http://dozvilla.com.ua/ Адреса: вул. Шевченка, 3 тел. 296-09-06 Керівник: Патер Ігор Михайлович
Адреса: вул. Ринок, 1 тел. 296-12-52, Керівник: Харун Ярослав Йосипович

Музей[ред. • ред. код]

Докладніше: Історико-краєзнавчий музей міста Винники
Історико-краєзнавчий музей у Винниках
Історико-краєзнавчий музей — створено рішенням Винниківської міської ради першого демократичного скликання в 1991 році. Відкрито постійно діючу експозицію 4 вересня 1994 року, а в 1996 році музей отримав статус обласного.

Бібліотеки[ред. • ред. код]

Періодичні видання[ред. • ред. код]

З часу відновлення Винниківського району у 1944 (створений 1940) виникла необхідність у друці періодичного видання, яке відображало б події у районі.[32]
18 серпня 1944—1959 — газета «Сталінським шляхом» («Радянське життя») Винниківського райвиконкому і райкому Компартії України та друкарня (вул. Леніна, 36 (тепер вул. Галицька). Директор друкарні — М. А, Гуманецький. Редакція газети — вул. Танкістів (тепер вул. Івасюка). Редактори газети: М. Александренко, Л. Єрмакова, А. Гіль, П. Рахубовський, С. Донченко, В. Балаханова, Ю. Марченко[32].
Початковий тираж газети становив 1500 примірників, згодом, наприкінці свого існування (1959) — 2200 примірників. Великого значення редакція надавала популяризації постанов, рішень, розпоряджень КПРС та її районного комітету. Багато уваги приділялося повоєнній відбудові району, налагодженню виробництва[32].
1952—1953 — виходила газета політвідділу Винниківського МТС під назвою «Сталінець», але її видання не було настільки поширеним, як видання «Радянського життя»[32].
1950-ті — багатотиражка «Голос робітника» на Львівській тютюновій фабриці[32].
1991 (січень) — за сприянням Винниківської міської ради було засновано газету «Винниківський вісник». Майже після 30-річної перерви у Винниках знову з'явилась газета. Видання очолювали: Ратушний, К. Нестеренко, Н. Савіцька, В. Гаврилів, Гр. Мриглод, М. Паранчак, О. Кравчик, Г. Некрасова, Б. Бачинський, О. Дацій, Ю. Кухар, М. Вайда, Х. Мамчур[32].

Спорт[ред. • ред. код]

  • У кінці XIX ст. на території Австро-Угорщини поширюється т. зв. «сокільський рух». Український «Сокіл» постав 11 лютого 1894 у Львові. Метою товариства «Сокіл»  — виховувати в українському народі єдність, народну силу й почуття честі шляхом плекання фізкультури, а разом з тим витривалість, рухливість, підприємність, розуміння праці у спільному гурті, дисципліну. З 1908 «Сокіл» поширив свою діяльність на всю Галичину: по містах виникли переважно руханкові філії «Сокіл», по селах — руханково-пожежні філії[33].
  • Поч ХХ ст — товариство «Сокіл» (організатор — о. Гірняк Григорій, голова — Омельян Влох)[33].
  • Перша футбольна команда — 1927 («Хмара») (проіснувала лише рік). Організатор — В. Дмитерко. 1928- польське спортивне товариство «Зоря» та команда «Сокіл» при читальні товариства «Просвіта», в яку увійшли гравці команди «Хмара»[33].
  • 1929 — Український робітничий спортивний клуб. Організатор — Юліан Кметь. 1930 — УСТ «Дніпро». Одним із ініціаторів був Стефан Нич. Інженер Ілля Ілляшевський — президент УСТ «Дніпро», Григорій Вільчикський — господар футбольного клубу[33].
  • Влада міста виділила для спортсменів Українського спортивного товариства «Дніпро» поле між теперішніми вулицями Стрілецькою і Кривою. Члени УСТ «Дніпро», окрім футболу (копаний м'яч), займалися волейболом (відбиванка), баскетболом (кошиківка), плаванням, легкою атлетикою, лещатарством (лижним спортом), катанням на санках (совгах). Тренували молодь гімназисти. які навчались у Львові[33].
  • 29 серпня 1943 у Львові у басейні на Замарстинові відбулись «Крайові плавацькі першенства». Перше місце на дистанції 100 м горілиць виборола винниківчанка Ірина Готь (з дому Лема) і отримала звання «Мистець краю на 1943», пам'ятну грамоту і медаль[33].
  • 1940 на основі польської та української футбольних команд при ЛТФ створено ФК Харчовик (Винники). Під час війни вона розпалася і була відроджена у 1947 (Юліан Кметь та Маркевич Богдан Дмитрович). 1949 чемпіон Львівської області[33].
  • 1949 (як ФК «Більшовик» Винники), 1951 і 1952 (як ФК «Харчовик» Винники) винниківчани виступали у любительському чемпіонаті УРСР серед колективів фізкультури (4, 5 і 9 зони, де зібралися команди переважно Заходу України). 1949 — 4 місце (9 зона), 1951 — 6 місце (5 зона), 1952 — 11 місце (4 зона). 1953 команда брала участь у Кубку УРСР під назвою «Прапор»[33].
  • 1940—1950-ті — легкоатлетична секція[33].
  • 1954 — завершено будівництво нового стадіону по вул. Спортовій (за польської окупації там знаходилося польське спортивне товариство). 1958 — дитяча футбольна школа при ЛТФ (Маркевич Богдан Дмитрович)[33].
  • 1960 — футбольний клуб «Авангард» Винники чемпіон Львівської області (Маркевич Богдан Дмитрович). 1960 — матчі «Авангард» Винники — «Нафтовик» Дрогобич за «путівку» до класу Б «Україна» (винниківчани програли з рахунками 2:0 і 3:0)[33].
  • 1964 — юнацька футбольна команда «Авангард» чемпіон Львівської області серед юніорів[33].
  • 1970 — футбольний клуб «Харчовик» Винники чемпіон м. Львова. 1972 — футбольний клуб «Харчовик» Винники володар кубка м. Львова (тренер Богдан Колодій). 1976 — футбольний клуб «Харчовик» Винники чемпіон УРСР серед команд харчової промисловості[33].
  • 1979 / 1980 — футбольний клуб «Жупан» та дитяча футбольна команда «Жупан» при ЛТФ (припинили існування в кінці 1990-их). 1990 — започатковано проведення міжнародного юнацького турніру з футболу на приз Карла Мікльоша. 1995 — футбольний клуб «Жупан» (Винники) — чемпіон м. Львова. 1996 і 1997 — футбольний клуб «Жупан» Винники бронзовий призер м. Львова[33].
  • 2003 (червень) — дитяча футбольна школа Маркевича Мирона «Рух» (директор Юрій Гданський). Тренери: Роман Гданський, Ігор Дідик, Маркіян Шкраба, Олег Леган[33].
  • 2009 — доросла футбольна команда Рух (Винники) (президент Козловський Григорій Петрович). Тренер — Роман Гданський. Чемпіон Львівської області — 2012, 2013, 2014, 2015 Володар кубка Львівської області — 2012, 2014, 2015 Володар суперкубка Львівської області — 2013 Переможець турніру пам'яті Ернеста Юста — 2012, 2013, 2014[33].
  • 2013 (жовтень) — футбольний клуб Рух (Винники) срібний призер першости України з футболу серед аматорів. 17 листопада 2013 — у приміщенні КЦ «Дозвілля» відбулося нагородження чемпіонів і володарів Суперкубка Львівської області гравців ФК «Рух». 17 жовтня 2014 р — футбольний клуб Рух (Винники) вперше у своїй історії став чемпіоном України з футболу серед аматорських команд. 2015 (вересень) — футбольний клуб Рух (Винники) срібний призер першости України з футболу серед аматорів[33].
  • ДЮСШ «Тризуб», в якій серед різних видів спорту успішно розвивається вільна боротьба. 1970-ті (середина) — ДЮСШ «Тризуб» (тренери: Богдан Білоус, Василь Родич, Роман Проців, Андрій Корсун). Директор — Едуард Левицький[33].
  • Мотоспорт у Винниках має давні і славні традиції, а його розквіт припадає на кінець 1950–1980-ті 1958/1959 — першість Львівської області з мотокросу. Мототраса — Винниківське озеро — кар'єр «Пісковня» — Чортові скелі — Винниківське озеро. Видатні мотогонщики-винниківчани: Віктор Вінцкевич (1939 н.), Андрій Шемечко (1946 н.), Зенон Оприск (1949 н.), Володимир Гундяк, Любомир Романишин (1951 н.), Володимир Ціж (1951 н.) та ін. 1964— мототраса «Майорівка» у Винниківському лісі. Тут проходили етапи чемпіонату СРСР, України, ранги кубка Європи. 2010 — мотоклуб «Драйв»[33].

Медичні заклади[ред. • ред. код]

Пам'ятники міста[ред. • ред. код]

Меморіальні дошки міста[ред. • ред. код]

Перша меморіальна дошка у Винниках була урочисто відкрита 1911 року.

Історичні об'єкти[ред. • ред. код]

Відомі люди[ред. • ред. код]

Володарі Винник[ред. • ред. код]

Видатні винниківчани[ред. • ред. код]

  • Байцар Андрій Любомирович (1966) — український науковець-географ і краєзнавець, доцент, кандидат географічних наук, дослідник географії та історії міста Винники.
  • Банах-Твердохліб Ірина  (* 27 березня 1918 р., Винники)— художниця, представляла українське мистецтво за кордоном.[43]
  • Банах Павло — український педагог, літератор.[44]
  • Винників Наталя — одна із найактивніших членів ОУН, підсудна у показовому політичному процесі (1940), що дістав назву «Процес—59» (за кількістю підсудних).[45][46]
  • Влох Михайло — поручик австрійської армії, автор регіонального збірника про Винники «Винники. Звенигород. Унів та довкільні села» (1970 Чикаго, США).[47]
  • Влох Орест-Степан (2 липня 1934, м. Винники — 5 травня 2009, м. Львів) — український фізик і громадсько-політичний діяч, професор, засновник і директор Інституту фізичної оптики, активний громадський діяч. Одним із засновників Народного Руху України та народний депутат Верховної Ради України I-го демократичного скликання.[48]
  • Возницький Борис Григорович — український музейний діяч та мистецтвознавець; почесний громадянин Винник з 7 липня 2011 ;герой України (2005), заслужений працівник культури України та Польщі, лауреат Державної премії ім. Т. Г. Шевченка (1990), премії ім. Я. Кохановського.[49]
  • Врецьона Володимир — активний член ОУН, керівник санітарної служби Повстанського штабу ОУН у Кракові від березня 1940, учасник українського національно-визвольного руху.[50]
  • Врецьона Григорій — перший визначний педагог і освітній діяч з Винник, редактор і видавець педагогічних журналів та автор підручників і популярних видань.[51]
  • Врецьона Євген (псевдонім — Беран, Волянський, Ганді, Турчишин);активний член УВО, ОУН, УГВР, видатний політичний і військовий діяч, один із найближчих сподвижників Є. Коновальця.[52]
  • Голіян Володимир (13 грудня 1903, м. Винники — 30 травня 1996, Австралія) — воїн УГА, діяч ОУН.[53]
  • Гриневичева Катря — письменниця.[54]
  • Домазар Зенон (Зиновій) 13 липня 1913, м. Винники — 1943 (вересень) м. Київ, Бабин Яр) — крайовий провідник ОУН на Українських Землях. У 1940—1941 — Військовий Референт Окружної Екзекутиви ОУН(М) Ярославського округу.[55]
  • Дмитерко Дмитро — вчитель, лікар, збудував у Винниках лікувальний санаторій для хворих на легені на власній землі в урочищі «Піддіброва».[56]
  • Дмитерко Любомир — поет, прозаїк, драматург, літературний критик, громадський діяч, член літературної спілки «Західна Україна», Спілки письменників СРСР (1935).[57]
  • Дунін-Борковський Станіслав (11 листопада 1864 Винники — 1 травня 1934 Німеччина (м. Бонн)- філософ[58]
  • Дорош Юліан-Юрій — український фотограф-художник, піонер української кінематографії в Галичині, етнограф, краєзнавець; член Українського фотографічного товариства.[59]
  • Златокудр Іван (1930 н.) — український поет, перекладач.[60]
  • Калинович Володимир Сидорович (30 червня 1884, с. Шишківці, Борщівський повіт — лютий 1945, м. Дрезден, Німеччина) — шляхтич, мовознавець, публіцист, професор Львівського університету (німецька філологія), громадський діяч[61].
  • Кияк Роман Андрій (псевда: Кривоніс, Фігурка) — діяч українського визвольного руху та Української Греко-Католицької Церкви.[62]
  • Кияк Тарас Романович- український вчений-мовознавець, громадський та політичний діяч, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри теорії та практики перекладу з німецької мови Інституту філології Київського Національного Університету імені Тараса Шевченка[62][63]
  • Кияк Юліан (нар. 25 січня 1946, м. Винники)- видатний медик, професор, завідувач кафедри сімейної медицини (від 2005).
  • Кірдей Грицько (Грицько Кердейович, Грицько з Поморян, Грицько Кердеєвич; ? — 1462) — український (руський) шляхтич. Староста холмський (1431–1439), подільський воєвода (1439–1462);, теребовельський староста (?-?), староста красниставський, каштелян львівський. Був власником Винник у 1443 На початку XV ст. був власником Гусятина (Тернопільщина).[64]
  • Козак Михайло — 1888, м. Винники — 1942 (?), м. Станиславів (Івано-Франківськ) — сотник УГА, доктор.[65]
  • Козловський Григорій Петрович (народився 1 лютого 1971 в селі Городиславичі, Львівська область) — український підприємець, меценат, громадський діяч, директор ТзОВ «Львівська тютюнова фабрика», депутат Львівської міської ради 7-го скликання (з жовтня 2015).[66]
  • Лагодовський Олександр  (1525–1574) — один з найвідоміших власників Винник з стародавнього українського роду.[67]
  • Лауб (Ляуб) Антон (Laub (Laube) Anton; 1792, м. Винники — 7 лютого 1843, м. Львів) — живописець, графік, літограф, колекціонер[68].
  • Левицький Богдан (21 червня 1886, с. Березовиці Великі, Тернопільська обл.- 8 січня 1962, Лос-Анджелес, Каліфорнія) — підсудний у «Процесі 101», активний учасник Листопадового чину у 1918, суддя у Дрогобиі, Стрию, Косові, адвокат у Винниках.[69]
  • Левицький Володимир — громадський і культурний діяч, письменник, літературний критик, видавець, голова Винниківської читальні, почесний член товариства «Просвіта» (з 1925), дійсний член НТШ (з 1926).[70]
  • Левицький Ярослав — син Володимира Левицького; активний діяч у Винниках та натхненник національної ідеї, правник, старшина української армії.[71]
  • Левків Тарас Богданович  (нар. 25 червня 1940, с. Мала Березовиця) — художник-кераміст, графік. Заслужений діяч мистецтв, завідуючий відділу художньої кераміки Львівського державного коледжу декоративного і ужиткового мистецтва імені Труша.[72]
  • Леопольд фон Захер-Мазох — австрійський і німецький письменник, автор популярних романів і новел (зокрема на еротичні та фольклорні теми), чиїм іменем було названо один із видів досягнення сексуального задоволення — мазохізм[73][74]
  • Магаляс Семен — культурно-освітній і військовий діяч, співорганізатор Державного Секретаріату Військових Справ ЗУНР, сотник Армії УНР[75]; начальник закордонного відділу Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР; начальник мобілізаційного відділу Головного управління Генерального штабу УНР.[76]
  • Маркевич Мирон (нар. 1 лютого 1951, м. Винники) — радянський та український футболіст і тренер. Головний тренер ФК «Металіст» (Харків). Рекордсмен української вищої ліги за кількістю ігор у ранзі головного тренера — 408 (з урахуванням сезону 2007/08).[77]
  • Мегаль Віктор — один із перших емігрантів з Винник до США, культурно-освітній діяч на еміграції, активний член Українського Православного Катедрального Собору Св. Володимира у Чикаго.[78]
  • Мисько Пилип — вчитель гімназії, директор «Торгової Спілки»; повітовий комісар Винник у листопаді 1918[79]
  • Огієнко Іван — міністр віросповідань, громадський діяч, письменник, митрополит УАПЦ, історик Церкви.[80]
  • Поточняк Антін — священик Української греко-католицької церкви, активний учасник «Просвіти».[81]
  • Поточняк Ростислав — (нар. 26 січня 1948, м. Винники) — радянський та український футболіст і тренер. Виступав у клубах «Карпати» (Львів) та «Металіст» (Харків). Володар Кубка СРСР 1969. Майстер спорту СРСР.
  • Рак Антін — суддя апеляційного суду у Львові, у 1915—1921 — був на засланні в Сибіру; у 1930—1939 — голова Товариства прихильників мистецтва у Львові, співробітник журналу «Життя і право»; громадський діяч і суддя у Винниках.[82]
  • Рак Софія — дружина Антіна Рака, громадсько-суспільна діячка, 1924—1927 — голова товариства «Сирітський Захист» у Стрию і у 1928—1939 — голова товариства «Українська Захоронка» у Львові.[83]
  • Рак Ярослав (син Антіна і Софії Раків) — член Українського Спортового Союзу у Львові і голова Українського Студентського Спортивного клубу; член ОУН, один із підсудних у Варшавському процесі за вбивство польського міністра Б. Пєрацького (1934).[84]
  • Сардак Григорій (8 листопада 1916 м. Токмак Запорізька обл. — 20 серпня 2001 р., м. Тернопіль) — український хірург, піонер судинної хірургії.[85]
  • Сопілка Мирослава — українська поетеса та прозаїк.[86]
  • Ференчук Юрій Дмитрович  (псевдо Хрущ) — член ОУН, воїн УПА, політв'язень, учасник Кенґірського повстання, краєзнавець.
  • Шмідт Вільгельм — архітектор. Народився у Винниках. Дати народження і смерті невідомі. Від 1835 працював у Львові. Ад'юнкт будівельного департаменту Галицького намісництва. Проектував житлові та адміністративні будинки в стилі пізнього класицизму з елементами бідермаєру та історизму[68].
  • Штехер Бертольд — перший відомий власник Винник. Перший львівський війт німецького права, який отримав маєтки під Львовом (млин Сільський Кут, селище Малі Винники і хутір Підберізці) за вірну службу від короля Льва Даниловича (1228—1301)[87]
  • Штехер Матеус (Матвій) — син Бертольда — також був війтом Львова і власником Винник, а його далекий нащадок — Штехер Петро (нім. Peter Stecher) — львівським бургомістром.[88]
  • Щуровський Володимир (23 лютого 1890, Нижній Струтин, Долинський повіт — 4 травня 1969, Дрезден, Німеччина) — член Українського лікарського товариства, дійсний член НТШ, громадський діяч. У 1920-их директор стрілецького шпиталю у Винниках.[89].
  • Щуровський Евген (Євген)(1884, с. Ільменя, Долинський повіт— 22 листопада 1969, м. Дрезден, Німеччина) — поручник УГА, громадський та політичний діяч, член правління «Союзу Українських адвокатів у Львові», член суду Львівської Адвокатської Палати, адвокат у Винниках у 1920-их та у Долині. У Винниках активно займався громадською і політичною роботою. У польських судах відстоював інтереси винниківських українців. Був одним із ініціаторів створення у Винниках 1923 Української вчительської семінарії.[90].
  • Юрій (Григорій) Штехер — львівський міщанин і дідич німецького походження другої половини XIV ст (Княжа доба) і володар Винник (1352 — кінець XIV ст.). Внук першого львівського війта Бертольда Штехера і син львівського війта Матеуса Штехера[37].

Видатні винниківчани, поховані у Винниках[ред. • ред. код]

  • Баран Петро (22 серпня 1904, с. Сушно, Польща — 24 червня 1986, м. Винники) — український священик, діяч «Просвіти», багатолітній парох у Винниках[30].
  • Білоус Богдан Дмитрович  (1949—1994) — майстер спорту з вільної боротьби та самбо, багаторазовий переможець і призер першостей України та СРСР[30].
  • Богонюк Василь  (1894—1965) — священик УГКЦ, доктор і його дружина Олена (1899—1976)[30].
  • Гірняк Григорій (1865—1945) — один із визначних представників галицького духовенства, довголітній парох, декан у Винниках, член Архиєпархіяльного церковного суду, парох-консультант Митрополичого Ординаріяту, член управи священицького вдово-сиротинського фонду, почесний радник Митрополичої Консисторії. У громадському житті — член Повітової ради, один із засновників та активних діячів винниківської читальні товариства «Просвіта»[30].
  • Гуглевич Аркадій  (1876—1961) — священик УГКЦ, громадський діяч, в'язень більшовицьких таборів[30].
  • Гуглевич Данило (1909, біля Добромиля, Польща — 1983, м. Винники) — священик УГКЦ, в'язень більшовицьких таборів (02.10.1945-1955)[30].
  • Зубрицький Гнат Антонович  (1897—1989) — учасник національно-визвольних змагань 1918—1921, педагог[30].
  • Йона Ярослав; (29 січня 1900, м. Винники — 1970, м. Винники) — стрілець УГА (з 1 січня 1919), козак 3-ї Залізної дивізії Армії УНР.[91].
  • Калитовський Іван (1922—1986) — відомий винниківський лікар, патріот України[30].
  • Керницький Михайло (1896—1979) — краєзнавець, вчитель історії, громадсько-політичний діяч[30].
  • Кипріян Богдан  (1922—1943) — член ОУН, редактор самописного ілюстрованого журналу для дітей «Дитячий шлях», що виходив у Винниках у 1934—1935 (рідний брат Мирона Кипріяна)[30].
  • Кияк Григорій (3 січня 1910, м. Винники — 30 грудня 1987, м. Львів) — видатний вчений і педагог в галузі аграрної науки, доктор сільськогосподарських наук, професор, член-кореспондент Академії наук УРСР, заслужений діяч науки УРСР, завідувач кафедри рослинництва і луківництва (1947—1987).
  • Липа Іван (1865—1923)— поет, письменник, лікар, міністр в урядах УНР[30].
  • Лиско Володимир (1882—1964) — священик УГКЦ, релігійний і громадський діяч[30].
  • Любич-Парахоняк Олександра (1892—1977)— відома світова оперна співачка[30].
  • Маркевич Богдан (1925—2002) — український футбольний тренер; грав за команди «Дніпро», «Харчовик» і «Жупан» (усі — Винники); працював тренером у командах «Жупан» (Винники) та «Світанок» (Львів), був тренером-селекціонером «Карпат» (Львів) наприкінці 1960-х і на початку 1970-х років; почесний громадянин Винник[30].
  • Нагляк Яків (1889—1959) — доктор, старшина австрійської армії під час Першої світової війни, січовий стрілець[30].
  • Осташевська Теофілія (Лиско)  — дружини отця Осташевського Йосипа (1890—1948) — видатного діяча УГКЦ, декана Винниківського з 1927 по 1945, пароха с. Підберізці з 1927 Могила має незвичний напис: «В пам'ять родини Осташевських». Поховано там лише Теофілію Осташевську, а о. Йосифу Осташевському (помер у Харківській тюрмі), Володимиру і Мирославу Осташевським (синам, які загинули у 1944 по дорозі фронт) не судилося мати власних могил[30].
  • Підлісецький Володимир  (1898—1972) — січовий стрілець, підхорунжий УГА, керівник Листопадового чину у Винниках в 1918[30]
  • Полєк Микола  (1880—1960) — професор-філолог львівської гімназії, займався науковою роботою, вивчав побут римлян і греків, українською мовою видав підручник «З побуту римлян і греків» для гімназій[30].
  • Сидурко Василь  (1891—1959) — скульптор першого на Україні пам'ятника січовим стрільцям у Винниках та його дружина Карія (1891—1958)[30].
  • Слота Зеновій (1 січня 1922, с. Шили, Збаразький район, Тернопільська область — 18 березня 2011, м. Винники) — громадський діяч, член Секретаріату та один з ініціаторів створення Львівського обласного об'єднання ветеранів Другої світової війни[92]. Працював директором шкіл Новосільського району на Тернопільщині, а потім у школах Винниківського району — у селі Чишки та у Винниках. За сумлінну багаторічну педагогічну працю був нагороджений значком «Відмінник народної освіти» та грамотою облвно, а також нагороджений орденами «Велика Вітчизняна війна» І ступеня, «За мужність» і «За заслуги» Ш ступеня та медалями.[93] . Почесний громадчнин Винник[30].
  • Федюк Микола (1885—1962)— маляр-реаліст, живописець, графік і педагог та його дружина Меланія(1898—1979)[30].
  • Хома Володимир  — член ради суспільно-культурного товариства «Надсяння»; відзначився в урочистих подіях присвячених 150-річчю народження Т. Г. Шевченка (у музеї Т. Шевченка в Каневі по сьогоднішній день зберігається незвичний «золотий вінок» авторства В. Хоми).
  • Чеславський Михайло Степанович  (1921—2003) — видатний педагог, багатолітній директор СШ № 29 і його дружина Лідія (1922—2008)[30].

Почесні громадяни Винник[ред. • ред. код]

  • Козак Ярослав Дмитрович  (посмертно) — активний учасник громадського життя міста[94].
  • Мороз Володимир  (1913—1996) — український греко-католицький священик, в'язень сталінських концтаборів, Почесний громадянин Винник (посмертно)[94].
2000-і
  • Кипріян Мирон — головний художник театру ім. М. Заньковецької, народний художник України, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, лауреат премії ім. В. Клеха (США)[94].
  • Маркевич Богдан  (1925—2002) — український футбольний тренер[94].
  • Кітура Марія-Зеновія Едуардівна (1925—2015) — активний учасник громадського життя міста[96].;
  • Пивовар Любомира Кирилівна (20. 07. 1925 н.) — активний учасник громадського життя міста[97]. ;
  • Покусінський Йосип Васильович (1920—2014) — воїн УПА, в'язень більшовицько-російських концтаборів[98]. ;
  • Косар Дмитро Михайлович (08. 11. 1929 н.) — активний діяч «Просвіти»;[99].
  • Богуш Стефанія Миколаївна (11. 07. 1935 н.) — активний діяч «Просвіти»;[100].
  • Сапеляк Ярослав Михайлович (11. 01. 1935 н.) — активний діяч «Просвіти».[101].
  • Возницький Борис  — український музейний діяч та мистецтвознавець[94].
  • Грабовецький Володимир  — двічі відмінник освіти України, почесний професор кафедри країнознавства Українського державного університету, почесний доктор Ужгородського національного університету, почесний професор Прикарпатського національного університету, народний історик Прикарпаття, нагороджений 35 урядовими та громадськими грамотами і дипломами, урядовими орденами та медалями[94].
  • Гнида Володимир Михайлович (1919 н., м. Винники) — воїн дивізії «Галичина», в'язень сталінських концтаборів, багатолітній паламар у Святовоскресенському храмі Винник[102].
  • Янда Олег Йосифович, Богонос Юрій Богданович, Волощук Ростислав Романович — учасники АТО[102].
  • Паньків Петро — священик УГКЦ[103].
  • Петрик Василь — священик УАПЦ[103].

Слуга Божий Католицької Церкви[ред. • ред. код]

Фльорко Юзеф  (Józef Florko; 8 травня 1915, м. Винники — квітень1945, транзитний концтабір Берґен-Бельзен в провінції Гановер (нині — Нижня Саксонія, Німеччина) — польський римо-католицький священик, Слуга Божий Католицької Церкви.[104]

Міські голови Винників[ред. • ред. код]

Урочисті дні у Винниках[ред. • ред. код]

Галерея[ред. • ред. код]

  • Пам’ятник Тарасу Шевченку
    •  
  • Житловий будинок (вул. Галицька)
    •  
  • Житловий будинок (вул. Івасюка)
    •  
  • Винниківський цвинтар
    •  
  • Львівська тютюнова фабрика

Немає коментарів:

Дописати коментар

Підписатися на: Дописи (Atom)